Головною складовою загальної екології вважають теоре. Білявський Г. Білявський Г.О. Основи екології: Навчальний посібник / К.: Либідь, 2006.- 408 c. Екологія: Навчальний посібник.. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи сучасної екології: Навч. – 4-те вид., перероб. – К.: МАУП, 2004. – 340 с: Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник для студ. Спеціальностей вищих навчальних закладів / за заг. - Суми: Університетська книга, 2008. Основи екології. – К.: Центр учбової літератури, 2010.

• Основи Загальної Екології . – Г.о.білявський М.м. Падун
• Основи Загальної Екології Білявський 1995

Основи Загальної Екології . – Г.о.білявський М.м. Падун

Основи екології Підручник Білявський Г.О. Киев 31 марта 2018 в 22:57 0 № 1311029. Телефон: 380 964 941907. Описание: Либідь 2006 р. Білявський Г. Основи екології: Підручник Либідь 2006 р. Для студентів вищих навчальних закладів. Абсолютно нова. Комментарии: Оставлять комментариии могут только зарегистрированные пользователи! Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. Раздел: Общая. Білявський Г.О., Фурдуй P.С., Костіков І.Ю. Основи екології.

Книга: Основи екології Білявський Название: Основи екології Білявський Раздел: Тип: книга Добавлен 18:48:04 09 февраля 2011 Просмотров: 2288 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно Г.О. Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю.Костіков ОСНОВИ ЕКОЛОГ ІЇ Затверджено Міністерством освіти і науки України Підручник для студентів вищих навчальних закладів Друге видання Київ 'Либідь' 2005 ББК. 20.1я73 Б61 Найважливіші етапи світового екологічного руху Розповсюдження и тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено Рецензенти: д-р с.-г.

Наук, проф., акад. НАНУ і УААН О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології УААН); д-р с.-г. Копілевич (Національний аграрний університет) Сутьпроблеми, якапосталапередлюдствомнасучасній стадіїйогоеволюції, полягаєсамевтому, щолюдине встигаютьадаптуватисвоюкультурувідповіднодотих змін, котрісаміжвониівносятьуцейсвіт, іджерелацієї кризи—всередині, анепозалюдськоюістотою, котра розглядаєтьсяйякіндивідуальність, іякколектив. Вирішенняцихпроблемзалежитьнасампередвідлюди­ни, їївнутрішньоїсутності. Печчеї, італійський учений, засновник і перший президент Римського клубу Редакція літератури з природничих і технічних наук Головний редактор Т. Ковтуненко Редактор А.

Мнишенко Затверджено Міністерством освіти і науки України (рішення колегії № 1/11—2883 від р.) Білявський Г. Б61 Основи екології: Підручник / Г. Білявський, Р. С Фур-дуй, І. — К.: Либідь, 2005. — 408 с ISBN 9-0.

Підручник підготовлено з урахуванням положень Концепції еколо­гічної освіти України й вимог та рекомендацій Всесвітньої стратегії еколо-го-збалансованого розвитку людства в XXI столітті. Сутність, структура й роль сучасної екології розглядаються з позиції її бачення як нової філософії життя, нової комплексної науки про виживання людства на планеті Земля, головним завданням якої є пізнання законів розвитку й функціонування біосфери як цілісної системи під впливом природних та антропогенних факторів. Для студентів вищих навчальних закладів.

ББК 20.ІЯ73 Г. Білявський, Р. Костіков, 2004 ISBN 9-0 У 'середині XX cm. Проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов 'язують із публікацією у 60-х роках у США книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього середовища «Мовчазна весна». Згодом з'явилися перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних дків економічного розвитку.

Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р. Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку.

Певним чином причетною до виникнення цієї концепції була публікація Римського клубу. Межі зростання» (1972), в якій висунуто тезу про обмеженість економічного зростання внаслідок виснаження природних ресурсів. Зародившися на грунті полеміки між прихильниками двох концепцій поступу земної цивілізації — технологічної і біосферної, ідея збалансованого розвитку підвела людство до ревізії основ його функціонування, висунувши на передній план проблему переходу до інших форм суспільної організації, які б забезпечили насамперед його самозбереження. «Існування й добробут людини можуть залежати від того, чи вдасться нам піднести принципи довготривалого та стійкого розвитку до рівня всесвітньої етики», — наголошується в доповіді «Наше спільне з 0-U87 майбутнє» (1989), підготовленій Комісією ООН із довкілля під керівництвом Гру Брундландт. У цій доповіді було дано найповніше й загальноприйняте означення збалансованого (стійкого) розвитку: «Збалансований розвиток — це розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, що не призводить до деградаційних змін у навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і майбутніх поколінь.». У 80-х роках XX cm. Перед людством постало глобальне й болюче питання — яким шляхом іти далі?

Незважаючи на політичні й економічні суперечності між державами світу, які завжди виникали при відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда» (Північна Америка, Західна Європа, Японія), та злиденним Півднем, або країнами, що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підґрунтя для їх майбутньої консолідації. Нова концепція назавжди сполучила в один омріяний віртуальний тандем навколишнє середовище й розвиток і змусила соціум визнати себе відповідальним за його подальшу долю. Підтвердженнями дієвості цієї ідеї стали як власне факт організації Конференції ООН з питань довкілля й розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., так і її назва. Накреслений нею план дій — «Порядок денний XXI століття», хоч і мав дещо концептуальний характер, проте був першим кроком міжнародного співтовариства на шляху до гармонійного розвитку й збалансованого співіснування із земною біосферою.

Певним підсумком розв 'язання глобальних проблем людства став Саміт Тисячоліття в 2000 p., який у своїй Декларації Тисячоліття спробував визначити пріоритетні цілі з розвитку людства на тривалий історичний період. Через 10 років після конференції в Ріо людство відчуло гостру потребу оцінити, наскільки його діяльність є оптимальною щодо глобальних тенденцій у еволюції системи суспільство—природа й зробити конкретні практичні кроки для переходу до збалансованого розвитку. Аби надати новий імпульс реалізації Порядку денного XXI століття, 26 серпня 2002 р. У Йоганнесбурзі (Південна Африка) зібрався Всесвітній саміт зі стійкого розвитку. Учасники цієї події планетарного значення намагалися відповісти на виклики збалансованому розвиткові та розробити механізми й плани дій і графік їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму. І нарешті, для гармонійного розвитку Євро-Азійського регіону визначальним став екологічний форум «Довкілля для Європи», що відбувся в травні 2003 р. ЛЮДСТВО В НАВКОЛИШНЬОМУ ГЛАВА СЕРЕДОВИЩІ І спустошенням стане земля на мешканців її, через плід їхніх учинків.

Старий Заповіт. Книга Пророка Михея 1:13 § 1.1.^ Еволюціявзаєминлюдинийприроди Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, які не засвоїли найпростіших правил садівництва. Недбало ставлячися до цього саду, ми робимо це з благодушним самовдоволенням неповнолітнього ідіота, котрий шматує ножицями картину Рембрандта. Даррелл, англійський зоолог, письменник Р озвиток першої глобальної екологічної кризи.

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації — людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й небаченою активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенно­го характеру. Із самого початку поведінка людини в довкіллі ста­ла відрізнятися від поведінки інших вищих істот агресивністю. Людина була не рівноправним співмешканцем у середовищі існу­вання, а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не здатним до самообмеження.

У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порів­няно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потен­ціал — дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко самоочищувалася й самовідновлювала-ся. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати та­кими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій. Сотні тисяч років тому, в епохи палеоліту, мезоліту, для людської спільноти характерним було пристосування до природи, велика повага до неї, схиляння перед її силами та явищами. Лю­ди збирали дари природи, виготовляли примітивні знаряддя праці, полювали, рибалили. Пізніше, в період неоліту (8—3-тє ти­сячоліття до н.

Є.), зародилися примітивне землеробство, скотар­ство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці та виробів із кістки, рогу, каменю, дерева, глини (гачки, сітки, паст­ки, сокири, човни, посуд), будівництво перших жител і святи­лищ. Людина використовувала лише силу своїх м'язів, її вплив на довкілля був мінімальним і практично не позначався на функ­ціонуванні екосистем суші. На екосистеми Світового океану лю­дина не впливала взагалі. Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів лісів (пізній неоліт). За допомогою вогню люди полювали на диких звірів, завдаю­чи відчутних збитків природі. А розвиток скотарства супроводжу­вався виїданням худобою трав'янистих масивів на великих площах аж до їх повної деградації. Ще на початку неоліту, коли людина винайшла лук, спис та інші ефективні знаряддя вбивства, дуже швидко, можливо, за кілька тисячоліть, майже на всій планеті були винищені мамон­ти, шаблезубі тигри та інші великі тварини — вичерпалося основ­не джерело харчування.

Почалася перша глобальна екологічна криза. 7 РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля Глава 1 Людство в навколишньому середовищі. Історіясвідчитьпронаявністьсумноїзакономірності: вибухичисельності популяційвидуHomo sapiens, щовідбувалисяперіодичноузв'язкузйого розселеннямнапланеті, якправило, супроводжувалисяцілковитимвини­ щеннямвеликихтравоїднихтвариніптахів. 100—40 тис. РоківтомувЄвразіїзниклимамонти, лісовіслони (5 видів), бегемоти, носороги (лісовийішерстистий), гігантськіолені, гігантськілані, шаблезубітигри, печернілевийведмеді, гігантськінелітаючілебедіта іншітварини. УXII—XI ст.

УПівнічнійАмериці, авIX—V ст. ВЦент­ ральнійтаПівденнійАмерицізниклигігантськілінивці (2 види), слони, гігантськілами, броненосці, бізони, леви, печерніведмеді, гігантськіптахи (таратони, лелеки, індики), гігантськічерепахи (масою 300—400 кг). Та освоївши землеробство й приручивши тварин (розвиток скотарства), люди створили собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства: населення земної кулі скоротилось у 8—10 разів, стали швидко розвиватися сільське господарство, тваринництво, а потім — почались інтен­сивне використання мінеральних та енергетичних ресурсів літо­сфери, розвиток промисловості. 11 Розвиток другої глобальної екологічної кризи.

З розвитком землеробства й скотарства пов'язані перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, скла­ду й стану флори, фауни, грунтів, зменшенням природних біологічних ресурсів. Приклад цього — пустелі Північної й Цен­тральної Африки, Близького Сходу, центральної частини Північ­ної Америки, що утворилися під впливом діяльності людини лише кілька тисяч років тому. Наступний етап збільшення тиску людини на природу пов'язаний із розвитком промисловості в XV—XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві, техніці, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану. Концентрування великої кількості людей у перших містах супроводжувалось активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, опалення, випалювання цегли, виготовлення меблів і знарядь праці, транспортних засобів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогоспо­дарських угідь. Міста поступово ставали районами екологічних 8 напружень, а процес урбанізації обернувся на негативний екологічний фактор. Від кінця XVIII і до першої половини XX ст., в період бурх­ливого розвитку фізики, хімії, техніки, винайдення парового й електричного двигунів, освоєння атомної енергії, розвитку авіації, коли кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, негативні екологічні процеси почали набувати глобального харак­теру, хоча ще не досягли масштабів кризи. Особливості ставлен­ня людини до природи в цей період полягали в активному «підко Наприклад, в Україні, біля;ела Болтишка Кіровоградської області, знайдено заповнений осадовими породами кратер діаметром 25 км — слід падіння ме- рита, що сталося близько 100 млн років тому.

♦ Ще більший кратер — діаметром близько 100 км — знайдено в Сибіру, в басейні річки Хатанга. Підраховано: енергія цього колосального ру, внаслідок якого уламки скель діаметром до 20 м було роз-ано на відстань понад 40 км від кратера, дорівнювала енергії вибуху 120 млн атомних бомб, що за потужністю відповідають скинутим на Хіросиму й Нагасакі.

Основи Загальної Екології Білявський 1995

Учені вважають, що більшість космічних тіл падала у Світовий океан, і це також призводило до значних катастроф (утворення велетенських хвиль — цунамі, небачені за силою й тривалістю пиви, грози, запилення атмосфери й пов'язані з цим кліматичні чи ). ♦ Останній досить великий метеорит упав на Землю в районі Арнзони (США) 50 тис. Тут утворився кратер діамет­ ром 1200 м і завглибшки 180 м.

♦ Тунгуське явище в Сибіру 1908 р. (деякі вчені вважають, що ие було не падіння метеорита, а вибух в атмосфері ядра невели­ кої комети) спричинило величезну пожежу й виламування лісу в тайзі на площі в кілька сотень квадратних кілометрів. Лише без­ людність сибірської тайги врятувала від трагічних наслідків. Такі катастрофічні події природного характеру, як землетруси, виверження вулканів, тайфуни та інші, мають локальний харак­тер і вплинути на еволюцію біосфери в цілому не можуть.

Урага­ни (тайфуни, тропічні циклони) утворюються над теплими водами Світового океану, в його тропічній зоні, й найбільшої 27 РозділІСучасніпідходивнауціпродовкілля 'пава 1 Людство в навколишньому середовищі шкоди завдають країнам басейну Карибського моря, Бангладеш, Індонезії, Філіппінам. За даними світової статистики, лише за 1960—1980 pp.

20 ураганів у різних районах світу позбавили життя 350 тис. Чоловік і завдали матеріальних збитків на суму понад 5 млрд доларів.

У наш час завдяки супутникам з'явилася можливість попере­джати про наближення ураганів і пом'якшувати їхню дію. Але перед падінням космічних тіл — людина безсила.

Практично ми не захищені й від таких грізних явищ природи, як землетруси та виверження вулканів. Передбачити точний час їх виникнення за допомогою сучасних науково-технічних засобів поки що не вдається. Ці явища супроводжуються виділенням колосальної кількості енергії. ♦ Так, сейсмічна енергія, що виді­лилася за кілька секунд унаслідок катастрофічного землетрусу в Перу 1970 p., дорівнювала приблизно добовому споживанню електроенергії в США. За повідомленням агентства «Рейтер», у 2001 р.

В усьому світі від стихійних природних катастроф загинуло близько 25 тис. Жи­ телів планети, а загальні економічні збитки становили 36 млрд доларів США. Із 700 великих природних катастроф 2/3 супроводжу­ валися бурями й повенями.

Екстремальні погодні умови спричинені постійними негативними змінами клімату під впливом техногенної діяльності, яка провокує також і землетруси. В Україні до сейсмічно небезпечних районів належать гір­ський Крим і Карпати. Як свідчать геологічні дані, протягом останніх 20 млн років тут неодноразово відбувалися землетруси й виверження вулканів.

Останніми десятиліттями також трапляли­ся землетруси силою до 6—9 балів. Центральні райони України — сейсмічно спокійні, хоч інколи й сюди від Карпат або гір Вранча (Румунія) докочуються хвилі землетрусів, сила яких не перевищує 3—4 балів.

■ Антропогенні катастрофи. У XX ст., як і нині, виникнення більшості надзвичайних екологічних ситуацій — катастроф — пов'язане з людською діяльністю й, на жаль, вони дедалі частіша­ють.

Умовно їх поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, ін­ женерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру. Перше місце серед них належить катастрофам, пов'язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями 28 чної й бактеріологічної зброї. Війни за всіх часів завдавали величезної шкоди довкіллю, сучасні ж війни — це справжні екологічні катастрофи.

На відміну від будь-яких звірів, людина зоатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Світова термоядерна війна може в лічені секунди знищити все їство й більшість живих істот планети.

Підраховано: накопиче­ них ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис. Штук, а їхня сумарна потужність становить 20 000 Mm, достатньо для того, щоб 70 разів поспіль знищити всі великі й малі міста планети! Війни — це не лише геноцид, а й екоцид, прикладів чого в історії людства дуже багато, й ось деякі з них: ♦ войовничі походи хетів і гунів, які жорстоко знищували не тільки людей, а й досягнення їхньої цивілізації та природу Близького Сходу й Римської імперії; ♦ грабіжницькі походи жорстокої орди Чингісхана, яка пла­ номірно знищувала все на своєму шляху: спалювала врожаї, засипала колодязі, винищувала худобу, вирубувала сади, ви­ топтувала поля. В Месопотамії було зруйновано зрошувальну систему, яка будувалася й діяла там протягом тисячоліть і бу­ ла життєдайною для цілого регіону.

Білявський Г. М., Фурдуй Р. „Основи загальної екології' - К.: Либідь, 1995 - 368. Білявський Г. О., Фурдуй Р.

С., Костіков І. „Основи екологічних знань' - К.: Либідь, 2000 - 334. Запольський А. „Основи екології'. Підручник - К.: Вища школа, 2001 - 358. „Основи екології' - К.: Видавництво „Лібра', ТОВ, 1998 - 248.

„Екологія і економіка' - К.:КНЕУ, 1999 - 368с. „Екологія' - Львів: Світ, 2000 - 500. Ф., Медвідь В.

Г., Гвоздецький О. „Екологія: основи теорії і практики'. Львів: „Новий світ - 2000', 2004 - 296. „Екологічні основи природокористування'. Львів „Новий світ - 2000', 2003 - 248. Стадницький В.І., Радіонов А.І.

„Екологія' - М.: Вища школа, 1988.